Завірюха мете, замітає стежини. Я стою на розпутті й не бачу шляху. Моє серце покраяли гострі крижини, А кохання моє спить, зарившись в снігу.
Сині тіні тремтять в далині, мов примари, Сніжним килимом вкритий увесь білий світ. Із-під снігу ледь-ледь підіймається пара... То кохання моє. Не чіпай - воно спить.
Все навкруг побілила холодна білявка, Поховались птахи - не співають пісні. А мороз візерунки малює серпанком... Спить кохання моє. Не буди до весни.
|